Чи захищена енергетика України інженерними спорудами

Хребет української енергосистеми підсилений, частина ключових вузлів закрита бетоном і габіонами, є батарейні парки та децентралізація. Водночас інженерні укриття не дотягнули до амбітної концепції “трьох рівнів”, прифронтові мережі залишаються вразливими, а корупційні історії довкола енергетики підточують довіру до всієї системи захисту.

Це не історія про повну беззахисність. І не про броньовану до останнього болта країну. Реальність посередині, з великою кількістю бетону, металу, людського героїзму й дуже незручних запитань до чиновників і держкомпаній.

1. Звідки взялися «три рівні захисту»

1.1. Рішення уряду та Генштабу

Ще 2023 року Кабмін разом із Генеральним штабом ухвалили рішення: критичні енергооб’єкти мають отримати три рівні інженерного захисту. Держагентство відновлення та розвитку інфраструктури тоді публічно описало цю модель.

• Перший рівень – габіони та біг-беги. Вони мають «з’їдати» уламки дронів і ракет, щоб не розривало саме обладнання.
• Другий рівень – залізобетонні конструкції навколо автотрансформаторів та іншої критичної техніки. Це вже захист від прямих ударів безпілотників та уламків важчих ракет.
• Третій рівень – фактично «саркофаг» над енергооб’єктом або його ядром. Такий рівень задумували як щит від ракетних влучань.

Міністр енергетики Герман Галущенко тоді заявляв, що Україна стала першою державою, яка вводить багаторівневий захист цивільної енергетичної інфраструктури, із залученням експертизи фахівців Великої Британії та США. На папері все виглядало як зразкова оборонна програма.

1.2. Офіційна статистика: що порахували

За даними Держагентства відновлення на кінець 2023 року:

• габіонами та біг-бегами обкладені 90 об’єктів у 21 області;
• другий рівень для магістральної мережі «Укренерго» охопив 22 підстанції та 63 автотрансформатори у 14 областях;
• проєкти третього рівня запускають на 22 ключових підстанціях у тих самих 14 регіонах.

Тобто старт був потужний: гроші виділили, підрядників знайшли, бетон поїхав. Питання в тому, що сталося далі.

2. Осінь 2025: як енергетику атакують і що реально витримує удари

2.1. Нова тактика агресора

Третя воєнна осінь принесла інший стиль ударів по енергосистемі. Агресор відійшов від ідеї «погасити всю країну одним махом» і натомість тисне по-іншому:

• вибиває окремі регіони – Схід, Північний схід, прифронтові та прикордонні області;
• цілиться не лише в генерацію, а й у вузлові підстанції та розподільчу мережу;
• додає удари по газовидобутку й інфраструктурі сховищ.

Енергетики вже описують це як тактику «випаленої інфраструктури»: створити пояс територій, де неможливо стабільно жити через постійну нестачу світла і тепла.

2.2. Що кажуть енергетики на землі

Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко у вересні 2025 року сформулював те, про що в галузі давно перешіптувались:

«Я ніколи не чув про об’єкти, які захистили трьома рівнями. Наскільки знаю, цей проєкт швидко закрили як такий, що не має сенсу. Вартість такого «три в одному» захисту в рази вища за ціну обладнання, яке накривають».

За його словами, реально працює інше: другий рівень. Він навіть навів свіжий кейс – чотири безпілотники прилетіли в один і той самий об’єкт, а пошкоджень не зафіксували. Тобто бетон над автотрансформаторами свою справу робить.

Коротко: трирівнева надбудова в чистому вигляді так і не народилася, натомість країна робить ставку на масове впровадження другого рівня та більш гнучкі рішення.

3. Укренерго: половина трансформаторів в укриттях і рівень «2+»

3.1. Фізичний захист і черги об’єктів

Голова правління НЕК «Укренерго» Віталій Зайченко цієї осені окреслив реальну картину. Компанія використовує кілька видів захисту:

• габіони та інші «перші рубежі» навколо обладнання;
• масивні залізобетонні укриття над автотрансформаторами;
• резервне обладнання та кіберзахист;
• координацію з підрозділами протиповітряної оборони.

Ключовий факт: приблизно половина трансформаторів «Укренерго» вже має другий рівень захисту. Решта, які уряд визначив як критичні для цілісності системи, мають отримати бетонні споруди протягом першого півріччя 2026 року.

Будівництво відбувається в дві черги. Спершу закривають ті підстанції, від яких залежить стабільність всієї об’єднаної енергосистеми. Друга хвиля – регіональні вузли, які важливі для певних областей, але менш критичні на загальнонаціональному рівні.

3.2. Рівень «2+»: коли бункер стосується не лише заліза

У відповідь на зміни тактики атак «Укренерго» пішло далі й запустило концепцію «2+». Суть проста, але важлива: є сенс ховати не тільки трансформатори, а й мозок підстанції.

Тому компанія:

• опускає під землю релейні зали;
• переносить щити керування та системи зв’язку в підземні бункери;
• укріплює будівлі, де працюють диспетчери й черговий персонал.

Цей підхід з’явився не на порожньому місці. Агресор почав прицільно бити не лише по силовому обладнанню, а й по адміністративних будівлях на підстанціях. Без живого керування навіть найміцніший трансформатор перетворюється на металобрухт.

4. Найболючіше місце: прифронтові підстанції 110–150 кВ

4.1. Тисячі об’єктів проти обмеженого бюджету

Якщо з магістральними підстанціями ситуація більш-менш контрольована, то розподільчий рівень – зовсім інша історія. Йдеться про підстанції 110–150 кВ, які живлять міста, селища, промислові зони.

Голова Держагентства відновлення Сергій Сухомлин прямо визнає: таких об’єктів в країні дуже багато, особливо в прифронтових областях, і закрити всі однаковим бетонним куполом просто нереально – ні за часом, ні за грошима.

Тому уряд змушений обирати найважливіші з них. На ці станції агентство вже будує понад сотню укриттів, концентруючись на тих, які забезпечують:

• живлення великих міст на Сході й Північному сході;
• роботу водоканалів та лікарень;
• підтримку критичної промисловості.

І саме по цих менших підстанціях агресор зараз б’є особливо наполегливо, намагаючись вирізати з системи цілі райони й області.

4.2. Програма захисту під мікроскопом Рахункової палати

У жовтні 2025 року Рахункова палата оприлюднила результати аудиту державної програми з будівництва захисних споруд для енергетики за 2023–2024 роки. Там чітко вказано: фінансування – майже 36 мільярдів гривень, але реалізація дала тріщину.

Основні висновки аудиторів:

• програма не відповідала сучасним стандартам проєктного менеджменту;
• система моніторингу та звітування виявилась слабкою;
• механізм координації учасників фактично відсутній;
• знайдені завищені обсяги робіт і вартості окремих контрактів.

Ще жорсткіший момент – ступінь готовності. Захист від безпілотників виконали менше ніж на три чверті від плану, а протиракетні споруди – менш як на чверть. Це пряме пояснення, чому частина об’єктів восени 2025-го не витримує обстрілів.

5. Корупційні сюжети: від «саркофагів» до «Міндічгейту»

5.1. Захисні споруди для «Центренерго»: 520 мільйонів на чотири трансформатори

Окрема історія – захист Зміївської та Трипільської теплових електростанцій, якими керує ПАТ «Центренерго». З відкритих джерел відомо: компанія замовила інженерні споруди для чотирьох автотрансформаторів орієнтовно на 520 мільйонів гривень.

Незалежний член наглядової ради «Центренерго» Володимир Величко публічно поставив це під сумнів. На його думку, вартість робіт завищена, а обрані підрядники не мають належного досвіду будівництва споруд такого класу складності. Джерело: https://www.unian.ua/economics/other/derzhauditsluzhba-perevirt-vartist-zahisnih-sporud-dlya-centrenergo-chlen-naglyadovoji-radi-volodimir-velichko-12794031.html

Величко звернув увагу на контраст: «Укренерго» зводить подібні укриття приблизно за 130 мільйонів за один об’єкт, Держагентство відновлення пропонувало рішення у діапазоні понад 300 мільйонів за одиницю. На цьому фоні 520 мільйонів за чотири трансформатори виглядають підозріло – тому він офіційно звернувся до Держаудитслужби з вимогою перевірити контракти.

При цьому сам Величко наголошує: втратити ці трансформатори через удар агресора означає залишити без світла цілі міста, а заміна такого обладнання займає місяці. Тож захист потрібен, питання тільки в чесній ціні та якості.

5.2. «Міндічгейт» навколо «Енергоатому»

На тлі ударів по енергетиці детективи НАБУ та прокурори САП взялися за ще одну болючу тему – корупційні практики в атомній галузі. Йдеться про справу, яку медіа охрестили «Міндічгейтом».

Слідство описує структуру, яку називає «злочинною організацією високого рівня» навколо «Енергоатому». Схема нагадує шлагбаум: контрагенту відкривають дорогу до грошей компанії в обмін на відсоток від суми контракту. Не десяту частину гривні, а двозначний відсоток від кожної угоди.

У списку фігурантів – топпосадовці, відповідальні за фізичний захист та закупівлі, колишні радники міністра енергетики, бізнес-оточення, яке фактично контролювало потік контрактів. Зрозуміло, що в таких умовах будь-який «захисний саркофаг» чи модернізація систем безпеки ризикує вийти дорожчою й слабшої якості, ніж мала би бути.

На цьому фоні заява очільника Харківської ОВА Олега Синєгубова, що «захистом енергетики в Україні займаються 24/7», звучить одразу в двох площинах. З одного боку, регіон справді будує модульні котельні, відновлює мережі, готується до зими. З іншого – суспільство бачить гучні справи й аудити, а отже й хоче знати, скільки грошей з «захисту енергетики» осідає в чиїхось кишенях.

6. Не тільки бетон: батарейні парки та децентралізація

6.1. 200 мегават у батареях: запас міцності в тіні

Окрема важлива лінія оборони – це технології, які не видно на фото з укриттями. Це велика історія про промислові батарейні парки, яку свого часу описувала американська газета The Wall Street Journal.

Українські енергетики запустили шість об’єктів загальною потужністю близько 200 мегават. Ці батареї здатні подавати електрику орієнтовно дві години для сотень тисяч домогосподарств. Фактично вони підхоплюють мережу в момент, коли падає велика станція чи вузлова підстанція.

Найголовніше – вони дають інженерам час. Час перерозподілити навантаження, відновити схему живлення, не допустити лавиноподібного обвалу системи, як це траплялось у першу воєнну зиму. Локації таких об’єктів та їхній захист закономірно засекречені, щоб не перетворити їх на ще одну ціль.

6.2. Децентралізація тепла й світла

Паралельно країна тихо, але наполегливо відходить від моделі «одна велика ТЕЦ на пів міста». На Харківщині торік з’явилась низка модульних котелень у громадах – Слобожанська, Пісочинська, Солоницівська. Обласні лікарні працюють з власними котельнями й генераторами, які дозволяють не зупиняти операційні навіть під час тривалих відключень.

У багатьох містах планують так звані «енергоострови»: невеликі джерела генерації й тепла, які забезпечують квартал, мікрорайон, групу об’єктів критичної інфраструктури. Таку модель просувають і державні структури, і приватний бізнес, включно з ДТЕК, який розгортає проєкти відновлюваної енергетики та локальних станцій.

Логіка проста: набагато складніше знеструмити країну, де тисячі менших джерел, ніж ту, де кілька гігантських станцій тримають на собі половину споживання.

7. Гуманітарний вимір: не лише техніка, а й люди

7.1. Інфраструктура як об’єкт захисту за міжнародним правом

Міжнародний комітет Червоного Хреста нагадує те, що часом губиться за статистикою обстрілів: об’єкти, які забезпечують світло, тепло та воду для цивільного населення, вважаються захищеними згідно з міжнародним гуманітарним правом. Удар по електростанції чи великій підстанції – це не лише шкода металу, а й удар по мільйонах людей.

З кожним пошкодженим енергооб’єктом навантаження на систему зростає, а стійкість падає. Осінь 2025 року показує, що після кількох років війни інфраструктура працює на межі, і кожен додатковий удар підштовхує її до критичної точки.

7.2. Як це виглядає для звичайної людини

На рівні споживача вся ця велика історія з габіонами, бетоном, батареями та аудитами проявляється простіше: у вигляді графіків відключень, свічок на кухні, холодних батарей і групових чатів із запитаннями «коли вже дадуть світло». В окремих регіонах восени лічильники «темних годин» за добу стрибали до 15–17.

Енергетики обіцяють контрольовану ситуацію, уряд – проходження опалювального сезону без повного блекауту. Але чесний прогноз звучить так: дефіцит і відключення тягнутимуться щонайменше до весни 2026 року, поки не добудують укриття другого рівня, не зміцнять прифронтові мережі й не наростять імпорт електроенергії разом із внутрішньою генерацією.

8. То чи захищена енергетика України?

8.1. Де система виглядає переконливо

• Магістральні підстанції «Укренерго» мають масове впровадження другого рівня захисту, яке вже витримало низку реальних атак.
• Запущений рівень «2+», що ховає релейні зали та щити керування під землю.
• Є батарейні парки на сотні мегават, які дають системі запас часу при масованих ударах.
• Децентралізація теплопостачання та генерації поступово зменшує залежність від окремих гігантських станцій.

8.2. Де поле вразливе

• Три рівні захисту в «чистому» вигляді не реалізовані – фактично ставка зроблена на другий рівень та окремі елементи третього.
• Програма фортифікації відстає від плану: захист від безпілотників і ракет реалізований частково, що підтверджує аудит Рахункової палати.
• Прифронтові та прикордонні області залишаються найвразливішими – там розподільча мережа під постійним вогнем, а укріпити всі підстанції фізично неможливо.
• Корупційні історії – від завищених кошторисів до «відкатних» схем у держкомпаніях – підривають ефективність кожної вкладеної гривні.

Чесна відповідь виглядає так: українська енергосистема сьогодні – це не бетонний моноліт, а складна конструкція, де посилений каркас, підремонтовані ключові вузли, додані резервні опори у вигляді батарей та децентралізованих джерел. Але частина стін досі тріщить, особливо там, де лінія фронту проходить надто близько, а колишні й теперішні керівники енергетики не завжди обирали інтереси споживача замість чужих кишень.

Захищена? Частково. Життєздатна? Так, попри удари. У безпеці? Ні, поки кожен новий обстріл додає до цієї історії ще одну тріщину – або ще один шар бетону, якщо держава, бізнес і суспільство встигають відреагувати.