Отопластика: як позбутися комплексу через форму вух

Реконструктивно-естетична операція, спрямована на корекцію форми, кута відстовбурчення та симетрії вушних раковин, називається отопластика ціна такої процедури залежить від особливостей втручання. Операція здається простою, але потребує точного знання анатомії хрящової основи та розуміння індивідуальних пропорцій обличчя. 

Коли показана отопластика

Показання до операції умовно поділяються на вроджені та набуті.

Вроджені деформації:

• надмірне відстовбурчення вушних раковин від голови (лопоухість);
• асиметрія або недорозвинення завитка і протизавитка;
• потовщення або деформація мочки вуха;
• аномальна форма вушної раковини внаслідок дефекту хряща.

Набуті деформації:

• наслідки травм і опіків;
• естетичні проблеми після пірсингу;
• фіброзні зміни після запальних процесів.

Отопластика виконується з медичних та естетичних причин — при функціональних порушеннях (наприклад, рубцевих змінах), асиметрії, а також при вираженому психологічному дискомфорті, пов’язаному із зовнішнім виглядом вух.

Анатомічні основи корекції

Форму вуха визначає положення й вигин хрящових структур — завитка, протизавитка, козелка та ніжки завитка. При недостатній вираженості протизавитка кут між раковиною і черепом збільшується.

Завдання хірурга — не просто наблизити вуха до голови, а відновити анатомічний вигин хряща та правильний кут нахилу. Це досягається моделюванням хрящової тканини, фіксацією у новому положенні та створенням природних контурів без надмірного натягу.

Методи отопластики

Сучасні методи поділяються на дві групи.

• Класична хірургічна отопластика — виконується через розріз за вухом, хрящ моделюється за допомогою розсічення та швів. Методика дозволяє скоригувати виражені деформації та асиметрію.
• Безкровні та малотравматичні техніки — застосовуються при помірній лопоухості. Хрящ фіксується внутрішніми швами без значного розсічення тканин.

Вибір методу залежить від товщини й еластичності тканин, вираженості відстовбурчення та стану шкіри. У дітей операція проводиться після 6–7 років, коли вушний хрящ досягає достатньої щільності та завершує формування.

Результат зберігається на все життя, оскільки хрящ фіксується у новому положенні, а тканини адаптуються до форми без рецидиву. Операція не впливає на слухову функцію, оскільки виконується в межах поверхневих структур. 

При правильно спланованому втручанні пацієнт позбавляється не лише візуального дефекту, а й внутрішнього психологічного дискомфорту, зберігаючи природні пропорції обличчя.